НОТИ. Джаз. Dave Brubeck (Дейв Брубек) - Blue Rondo A La Turque виконує Richard Clayderman (Рішар Клайдерман)

 

Dave Brubeck

Дейв Брубек

Де́від Во́ррен «Дейв» Бру́бек (англ. Dave Brubeck, 6 грудня 1920 — 5 грудня 2012) — американський джазовий піаніст, композитор, керівник ансамблів.

Ріс в заможній сім'ї, в музичному оточенні (мати — піаністка, два брати — музиканти, викладачі музики). З чотирьох років навчався грі на фортепіано (перші уроки отримав від матері), з дев'яти — на віолончелі. У 13 років почав виступати в публічних концертах. До початку 40-х років епізодично грав в різних естрадних ансамблях (зокрема, як виконавець гиллбіллі), діксилендових і свінгових оркестрах. У 1938—42 вчився в Пасифик-коледжі в Стоктоні (керував студентським ансамблем з 12 чоловік), одночасно виступав в клубах, зокрема із співачкою і піаністкою Клео Браун. Потім поступив в оклендський Міллс-коледж, де займався композицією у Даріуса Мійо, відвідував лекції Арнольда Шенберга в Каліфорнійському університеті. У зв'язку з мобілізацією в армію був вимушений перервати навчання. У 1944 керував військовим оркестром в Європі, крім того працював аранжувальником і піаністом. Отримавши санкцію влади, достроково повернувся в США для продовження освіти, в 1946 відновив заняття — у Д. Мійо (композиція) і Фреда Саатмена (фортепіано).

У цей період вперше виявив серйозну цікавість до джазу. За ініціативою Мійо і при його сприянні організував експериментальний октет Jazz Workshop Ensemble (1948), членами якого були Дік Коллінз (тромбон), Біл Сміт (кларнет, баритон-саксофон), Пол Десмонд Paul Desmond (альт-саксофон, кларнет, фортепіано), Девід Ван-Крідт (тенор-саксофон), Рон Кротті (контрабас) і Кіл Тьядер (ударні, вібрафон, бонги). З ним записав перші платівки. Протягом короткого часу співробітничав з Майлзом Девісом. У 1949—50 грав у складі тріо, що утворилося з рітм-групи октету (з Рон Кротті та К. Тьядером — Гербом Барменом). У 1961 створив свій квартет (з П. Десмондом) і незабаром завоював з ним світову славу. В період існування цього ансамблю (до 1967) в ньому брали участь також: басист Рон Кротті, Фред Даттон (контрабас, фагот), Вайт «Булл» Рутер, Боб Бейтс і Джин Райт, на ударних — Г. Бармен, Ллойд Девіс, Джо Додж і Джо Морелло. Квартет виступав в Чикаго, з 1962 — в Нью-Йорку (спочатку переважно в коледжах і університетах, пізніше — в найпрестижніших джаз-клубах і концертних залах, неодноразово — в Карнеги-холі), з 1953 займав провідні місця в анкетах журналу Down Beat (у 1958—60 — 2-е місце після Modern Jazz Quartet). Багато гастролював в США і різних країнах світу (з 1958) — в Європі, на Близькому Сході, в Австралії (1960), Японії і інших. На рахунку ансамблю — численні виступи на фестивалях джазу в Ньюпорті, Варшаві, Берліні тощо. Після відходу Пола Десмонда, що вирішив працювати самостійно, його змінив Ґеррі Малліґан Gerry Mulligan (баритон-саксофон); Алан Доусон (ударні) зайняв місце Дж. Морелло. У новому складі квартет дебютував в Лондоні в 1968. У 1970-ті роки Брубек продовжував різнобічну діяльність як виконавець і особливо як композитор (створив цілу низку новаторських творів, зокрема кантати, ораторію, симфонічну поему), викладав в Каліфорнійському університеті.

Особлива віха в кар'єрі квартету Брубека — новаторський альбом «Time Out» 1959 року. Один з рідкісних на ті часи записів, заснованих на експериментах з ритмом і розміром, «Time Out» став першим диском в історії джазу, тираж якого перевищив мільйон копій. Його вище досягнення на музичному ринку — і особистий рекорд Брубека — друге місце в поп-рейтингу. Найсильніше враження на слухачів справляли ефектні композиції «Blue Rondo а la Turk» і «Take Five», що відкрили недосліджені джазові горизонти мільйонам молодих ентузіастів. Трек «Blue Rondo а la Turk» був нетривіальною спробою перекласти «Турецьке рондо» Моцарта на розмір 9/8. Ця ідея прийшла Брубеку під час гастролей по Туреччині. Річ у тому, що 9/8 — традиційний турецький пісенний розмір.

Richard Clayderman

Рішар Клайдерман

Рішар Клайдерман (фр. Richard Clayderman); справжнє ім'я Філіп Паже, (фр. Philippe Pagès); (* 28 грудня 1953, Париж) — французький піаніст, аранжувальник, виконавець класичної та етнічної музики, а також музики до кінофільмів.

Народився Філіп Пажé 28 грудня 1953 р. у сім'ї викладача музики. Його батько почав навчати його гри на фортепіано в дуже молодому віці. Коли йому було шість років, малий Філіп володів нотною грамотою краще, ніж рідною французькою мовою. У дванадцять років його прийняли до консерваторії, де у шістнадцятирічному віці здобув перший приз. Йому пророкували блискучу кар'єру класичного піаніста. Проте, на загальний подив, він припинив класичну освіту і розпочав грати популярну музику. Коли захворів його батько, прийшлося заробляти собі на життя, він почав працювати акомпаніатором і сесійним музикантом — в той час за це непогано платили. Маючи добру класичну освіту, він не залишився непоміченим, і грав у таких великих французьких зірок, як Мішель Сарду (фр. Michel Sardou), Тьєрі ле Люрон (фр. Thierry Le Luron) і Джоні Голідей (фр. Johnny Hallyday). У цей час Філіп Пажé не прагнув слави — він був щасливий, що акомпанує і грає у відомих музичних групах.

Перелом стався у 1976 році, коли відомий французький продюсер Олів'є Тусен (фр. Olivier Toussaint), разом зі своїм партнером Полем де Сеневілем (фр. Paul de Senneville), шукав піаніста для запису ніжної балади для фортепіано. Поль написав цю баладу на честь своєї новонародженої дочки — Аделіни. На запис цієї балади крім 23-річного Філіпа Паже претендувало ще 20 інших піаністів. Однак, серед конкурентів вибрали саме його. Щоб уникнути неправильної вимови за межами Франції свого справжнього ім'я — Філіп Паже, його було замінено на псевдонім — Рішар Клайдерман, (він прийняв прізвище своєї прабабусі). Всесвітньо відома «Балада для Аделіни» (фр. Ballade pour Adeline), написана Полем де Сеневілем, зробила Рішара Клайдермана всесвітньовідомим. Було продано 22 млн копій у більш ніж 30 країнах світу.

З того часу, неповторний стиль фортепіано Рішара Клайдермана здобув йому статус суперзірки в усьому світі. До сьогодні він записав понад 1200 мелодій, випустив понад 100 компакт-дисків загальним тиражем 90 млн примірників і завоював неймовірну кількість нагород (2007 р.): 267 золотих і 70 платинових дисків. Проте, «принц романсу» (як його називала Ненсі Рейган) не тільки записує диски, насправді, незважаючи на його природну соромливість, він абсолютно у своїй стихії на сцені. Він дав більш як 2000 концертів у всьому світі. На концертах, чи з його 10-ма музикантами, чи з симфонічним оркестром, він змішує різні темпи, ритми та стилі, щоб викликати у слухачів усі види емоцій. На вершині своєї кар'єри, він давав по 200 концертів за 250 днів. Деякі з його концертів, наприклад у Пекіні, відбувалися перед двадцятитисячною аудиторією. У 1987 році один з його перших концертів в Азії (Шанхай) транслювався на телеканалах для вісімсотмільйонної глядацької аудиторії.